Єгор Фірсов, т.в.о.Голови державної екологічної інспекції України:
Нині весь світ переживає складні часи, і Україна не виняток. На президента Зеленського, парламент і уряд лягли тяжкі випробування. Не слід забувати і про внутрішні проблеми: війна, корупція та зруйновані інституції як спадок від попередніх президентів і урядів.
Особливо актуальною зараз стане проблема навколишнього середовища. Масштабні пожежі, засуха, спад ґрунтових вод, пилові бурі, смог у столиці — ці проблеми стають дедалі відчутнішими для нас. Це вже не теоретичні наукові дослідження або прогнозування, це вже наша нова реальність. І, можливо, — тільки початок. Чи готові ми? І чи є якісь адекватні й ефективні рішення? Точної відповіді не має ніхто, але це не привід нічого не робити. Навпаки, саме тепер варто починати пристосовуватися до нових умов.
Тому наведу список ТОП-проблем, вирішення яких не просто назріло, а є абсолютно невідкладним. Спробую пояснити, що це за проблеми і чому їх вирішення таке важливе для довкілля.
1. Реформа екологічного контролю.
Наразі законодавство, що стосується екологічного контролю, є неефективним. Проблеми з допуском на підприємства, дрібні штрафи за порушення природоохоронного законодавства, відсутність системи моніторингу — ті речі, які не дозволяють державі отримувати повну інформацію про стан довкілля, а контролюючим органам — важелі впливу на порушників. За останніх пів року вдалося вийти на перевірки ТОП-забруднювачів і накласти чималі штрафи (ММК ім. Ілліча сплатив 10 млн грн, Ладижинська ТЕС — 4 млн, а "Укртатнафта" — 2 млн грн). Рівень стягнень до бюджету зріс на 100%, система зазнала значного оновлення, але це все "ручний режим". Без реальної реформи відкіт назад буде дуже стрімким. Хочу нагадати: заробітна плата інспекторів залишається в межах 6–8 тис. грн, що не дає можливості повністю нівелювати корупцію у структурі. Штрафи за недопуск до перевірки — все ще жалюгідних 750 грн. Рішення вже є — законопроєкт "Про Державний екологічний контроль" №3091, над яким ми працювали спільно з профільним комітетом ВРУ, громадськими організаціями, запропонувавши сотні поправок. Законопроєкт зареєстрований на сайті ВР, і я сподіваюся, що його буде прийнято вже цього літа.
2. Прийняття закону про відходи.
Кожен може легко пересвідчитися, що країна тоне у смітті. Досить лише уважно дивитись у вікно під час поїздки будь-куди. Упродовж 2019 року ДЕІ вийшла на 21 тисячу перевірок стосовно засмічення земельних ресурсів. Збитки, нараховані за цей період, становлять трохи більше мільярда гривень. Найпоширеніші питання, які трапляються у зверненнях громадян, — повідомлення про виявлення несанкціонованих сміттєзвалищ. У нас досі немає ринку, механізму і правил для сміттєпереробних та сміттєспалювальних підприємств. І як наслідок — гори сміття, тисячі нелегальних звалищ. Цю ситуацію треба вирішувати, прикладів, як це робити, — безліч, і не треба нічого вигадувати. Закон має запустити ринок, щоб за сміття як за ресурс почали змагатися переробники. Тоді воно зникне з вулиць і зі звалищ. Це варто зробити якомога швидше.
3. Сучасна система моніторингу стану довкілля.
Тільки побачивши реальний рівень забруднення повітря на певній території та порівнявши його з кількістю легеневих захворювань, можна зрозуміти рівень промислового навантаження на організм людини. І, відштовхуючись від цього, можна змінювати екологічну політику. Обмежувати викиди, підштовхувати підприємства до модернізації або іншим чином зменшувати шкоду довкіллю. Без інформації робити це вкрай важко і навіть неможливо. Наведу один простий, але важливий приклад. Майже в усьому світі на великих підприємствах встановлено сучасні системи моніторингу. Вони дозволяють у режимі онлайн відстежувати кількість викидів. Яка ситуація в нас? Щоб дізнатися, скільки шкідливих речовин утворило підприємство, треба звернутися до органів статистики: саме туди стікається ця інформація, і раз на рік формується звіт. І все б нічого, але цей звіт формується на підставі даних, які надають самі підприємства-забруднювачі. І ніхто в країні не перевіряє ці дані! Чи можна розраховувати на їх достовірність? Звичайно, ні. Законодавча база з цього питання активно напрацьовується. Для прикладу можна навести такі законопроєкти: "Про державний моніторинг довкілля", розроблений ГО "Екологія—Право—Людина", а також недавно відкликаний — "Про запобігання, зменшення та контроль промислового забруднення".
4. Підвищення відповідальності за шкоду довкіллю.
Нещодавно було підвищено штрафи за спалювання сухостою. Це правильний крок, але покарання за інші порушення залишаються низькими і не змінювалися десятиліттями. Наприклад, штраф за такі серйозні порушення, як викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноваженого органу або перевищення гранично допустимих викидів забруднюючих речовин, — 85–136 грн. За відсутність дозволу на спеціальне водокористування — 136 грн. Тоді як штраф за перебування у громадському місці без маски становить 17 тис. грн. Працювати без повітряного фільтра або скидати отруту в річку має бути дуже дорого. Так є у всьому світі. Так має бути і в нашій країні, і навіть жорсткіше, аж до кримінальної відповідальності.
5. Проведення аудиту дозволів на викиди (скиди).
У нашій країні працює система державного нормування забруднення. Умовно кажучи, держава перевіряє кожного забруднювача і встановлює йому норму допустимого забруднення. Ця норма ретельно прораховується і не повинна шкодити організмові людини, якщо відстань від джерела забруднення досить велика. Але, на жаль, у нашій країні дуже часто труби заводів і вікна дитячих садочків розділені лише парканом. І всі ці ретельно прораховані норми, навіть якби їх і дотримувалися, — не працюють. Підприємства в гонитві за прибутками знаходять "мотивацію" і корумпують дозвільні органи. Тоді ми отримуємо не "нормування", а катування, насамперед людей, яким не пощастило жити поруч із підприємством. Варто провести аудит дозволів хоча б для ТОП-100 підприємств-забруднювачів, і, я впевнений, там можна знайти багато цікавого. Для прикладу візьмімо сміттєспалювальний завод "Енергія", якому норму викидів збільшили вдвічі порівняно з попереднім дозволом. Завод розміщений поруч із житловим масивом, і скарги на викиди ми отримуємо щотижня. Отже, приведення дозволів до адекватного рівня викидів у рази зменшить промислове навантаження на довкілля.
6. Оновлення методик нарахування збитків за забруднення довкілля.
Саме методики є базою для нарахування мільйонних збитків підприємствам-забруднювачам. Так сталося, що наразі методика розрахунку збитків за забруднення повітря не працює. Ця методика встановлювала єдині на території України правила визначення розмірів відшкодування і стягнення збитків у результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. 2 серпня 2018 року Окружний адміністративний суд м. Києва визнав наказ, яким було затверджено методику, протиправним і не чинним. Для її поновлення треба видати новий наказ і провести його реєстрацію в Міністерстві юстиції. Хоч як дивно, але цей процес триває вже понад рік. І понад рік інспекція не може розраховувати, накладати і стягувати збитки за забруднення атмосферного повітря. Така ситуація — неприпустима, адже безкарність породжує нехтування екологічними нормами.
7. Оновлення і осучаснення лабораторій.
Новітні лабораторії — це база для захисту навколишнього природного середовища. На підставі лабораторних даних ідуть подальші розрахунки збитків і, взагалі, встановлюється вина того чи іншого підприємства. Лабораторії навмисне розвалювали й недофінансовували, адже коли немає лабораторії, то неможливо зафіксувати порушення. Це справді так: коли є скарга громадянина на певне підприємство, але немає приладу, який би виміряв рівень забруднення, — не буде й штрафу. Я не розкриватиму тут усього стану ситуації, але вона на межі катастрофи.
8. Перевірка підприємств, які мають справу з особливо шкідливими речовинами.
Є певні види діяльності, які підлягають ліцензуванню. В екологічній сфері — це діяльність, яка несе великі ризики. Тобто видача ліцензії — це така собі перевірка і гарантія того, що така ризикова діяльність точно в надійних руках. Простий приклад: саме зараз, під час пандемії коронавірусу, утворюються медичні відходи. Це дуже небезпечні відходи, і їх потрібно утилізувати. Для цього є певні компанії і відповідна ліцензія. Як ви вже здогадуєтеся, в цій начебто простій ситуації є певні нюанси. А полягають вони в тому, що ліцензії отримали компанії, які замість утилізації вивозять небезпечні відходи на смітник, або скидають у ліс, або залишають у полі. Бо так дешевше, бо так зручніше, бо це недоброчесна конкуренція. Натомість ті компанії, які реально можуть утилізувати відходи за протоколом, залишаються без замовлень. Програють тендери тим, хто везе на смітник. Держава має втрутитись і навести лад у цій сфері. Зробити це досить просто — перевірити всіх ліцензіатів і відсіяти "липових".
Перелік проблем я міг би продовжувати довго, адже їх справді багато. Але я хотів сфокусувати увагу на основних, або тих, які потребують негайного вирішення. Варто включити турборежим, визначити їх як пріоритетні й невідкладні. Багато рішень уже підготовлено, варто лише їх впровадити і контролювати. Є й ті, над якими ще треба попрацювати. Але найголовніше те, що всі ці проблеми потребують негайного вирішення. Якщо ж продовжувати їх ігнорувати, ми зіштовхнемося ще з однією дуже серйозною кризою, що, як і коронавірус, зачепить кожного. Адже криза довкілля — це набагато страшніше, від неї вакцини не буде, й самоізоляція тут не допоможе. Про це варто подумати вже сьогодні.